Опис досвіду

І. Обґрунтування актуальності досвіду, його практична значимість.

На сучасному етапі розвитку освіти проблема активності пізнавальної діяльності набуває особливо важливого значення у зв'язку з високими темпами розвитку та вдосконалення науки і техніки, потреби суспільства в людях освічених, здатних швидко орієнтуватися в нових умовах, мислити самостійно, і вільних від стереотипів. Виконання такого роду завдань стає можливим лише за умови активного навчання, що стимулює розумову діяльність учнів. Дослідник шкільних навчальних програм з Ради Європи Л. Сальберг стверджує, що останнім часом у всьому світі відбувається перенесення акцентів із запам'ятовування фактів на застосування знань та навичок, що цілком відповідає інформаційному суспільству та економіці, яка базується на знаннях. У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти, в освітній галузі «Суспільствознавство», серед завдань  навчання історії визначені наступні вимоги: забезпечити реалізацію можливостей розвитку учня як вільної особистості, здатної за допомогою набутих ключових та галузевих компетентностей ефективно самореалізовуватися в сучасному багатоманітному глобалізованому світі та брати участь у житті держави і громадянського суспільства, вчитися протягом усього життя; розвивати інтелект дитини, її критичне та творче мислення; виховувати в учнів почуття власної гідності, здатності формувати власну етичну позицію та дотримуватися правил соціально відповідальної поведінки.

Як зазначає О.І.Пометун, розмаїття інтересів, нахилів, темпераментів, видів і рівнів пізнавальних процесів, інших можливостей учнів у навчанні і діяльності дає підставу, перефразувавши А. Екзюпері, стверджувати: «Я не знаю, що таке учні, я знаю багато різних учнів». У шкільному житті учнівське різномаїття насамперед визначається предметно-пізнавальними здібностями.

Основна ідея досвіду. Провідним пізнавальним мотивом учнів, в сучасній історичній дидактиці, визначається інтерес до історії, як науки та як навчального предмета.

Мета розвитку мотиваційної сфери учнів передбачає активне емоційно-пізнавальне ставлення школярів до досліджуваних історичних подій, до з'ясування їхніх причин і наслідків, а також до оволодіння вміннями, необхідними для всебічного вивчення минулого і  подій сучасності на основі різноманітних джерел. Різні об'єкти знань вимагають різних форм організації пізнавальної діяльності учнів, розвитку пізнавального інтересу, як  потреби й уміння учнів самостійно мислити, здатності орієнтуватися в новій ситуації, певній критичності розуму, умінні висловлювати свою думку незалежно від суджень інших. У цьому розумінні акцентується увага на інтересі учнів як до фактично­го, так і до теоретичного змісту навчального предмета, а також його спрямованості на активну, самостійну, творчу діяльність. Інтерес до історії впливає на становлення особистості дитини, перетворюється в стійку рису її характеру.

Практична значимість досвіду полягає у:

-         можливостях поєднувати різні форми і методи навчальної діяльності учнів, стимулювати посильну для них самостійність в навчанні й розвитку, навчати способам і прийомам пізнавальної діяльності;

-         урізноманітненні методів навчання з метою вирішення освітніх завдань, спрямованих на розвиток  комунікативних вмінь і навичок учнів;

-         поєднанні видів пізнавальної, розумової та навчальної діяльності, що сприяє підвищенню  інтересу школярів до вивчення суспільних дисциплін в цілому та історії зокрема;

-         формуванні посиленого інтересу до вивчення історії, а в подальшому - умінні самостійно розв'язувати життєві проблеми, діяти в нестандартних ситуаціях, критично мислити і приймати важливі рішення.

ІІ. Основна ідея досвіду, її інноваційна значимість.

Провідна ідея досвіду полягає у створенні сприятливих умов, застосуванні доцільних навчальних технологій для формування пізнавального інтересу учнів в процесі  вивчення історії.

Складовими ідеї є:

1. Сформованість пізнавального потенціалу.

2. Виховання моральної стійкості та комунікативної культури.

3. Розвиток творчого потенціалу.

Інноваційна значимість досвіду полягає в спрямованості його змісту на реалізацію головного соціально-освітнього замовлення суспільства – підготовку активного, творчого, комунікабельного громадянина, який навчений прагнути, діяти, приймати рішення, досягати високих результатів.

ІІІ. Науково-теоретична база досвіду.

Методологію дослідження процесу навчання історії в школі як педагогічного феномену розробили О.Пометун, К.Баханов, Г.Фрейман. У їхніх теоретичних розробках досліджуються пізнавальні процеси в навчанні історії, провідні пізнавальні мотиви школярів, серед яких визначається інтерес до навчального предмета, як епізодичне переживання (зацікавленість яскравим фактом, драматичним сюжетом тощо); стійке емоційно-пізнавальне відношення до предмета, обумовлене його емоційною й інтелектуальною привабливістю для учня; особистісний стійкий інтерес, який не залежить від зовнішніх обставин.

 Розвитку пізнавальних інтересів учнів, як психолого-педагогічній проблемі, присвятили свої праці Алексюк А.М., Бабанський Ю.К., Щукіна Г.І., Терно С.О. та інші педагоги і психологи. Дослідження вчених переконують, що без активності школярів у  навчально - виховному  процесі не може бути успішним засвоєння знань, не може бути повноцінним виховання. Тому актуальною залишається проблема оптимізації уроку, посилення його пізнавального і виховного потенціалу, проблема стимулювання навчально-пізнавальної активності і самостійності учнів в навчально-виховному процесі.

Кожна людина,  в тому числі і педагог - індивідуальність. Протягом своєї педагогічної діяльності вчитель створює свою неповторну систему навчання.  Неможливо перейняти систему навчання іншої особистості, як не можна думати, діяти, як інша людина. В той же час педагогічний досвід інших  вчителів відіграє велику роль в тих випадках, коли педагог моделює свою систему навчання і елементи майстерності інших колег може, переосмисливши, включити до своєї практики.

IV. Технології реалізації педагогічної ідеї та її складових.

Дослідження методистів підтвердили слабку роль пізнавальної діяльності як фактору формування в школярів стійкого інтересу до предмета. Підлітки бажали слухати розповідь учителя, дивитися кінофільми, брати участь у бесіді, тобто переважно одержувати історичні знання в готовому вигляді.

Внутрішні фактори, що знижували популярність історії, полягали: у відсутності в тематичних і поурочних планах учителів чітко сформульованої мети розвитку в учнів інтересу до змісту предмета і до творчих видів пізнавальної діяльності; в одноманітному використанні прийомів і засобів стимуляції інтересу, що не мінялися роками; байдужості вчителів до вікових й індивідуальних особливостей учнів; у вчительських монологах, що складалися з конспективних оповідань і пояснень; у перевазі питань і завдань відтворюючого характеру; в авторитарних стосунках учасників навчання, де вчитель і підручник залишалися для школярів головними джерелами незаперечних історичних істин.

Досвід роботи дає мені право стверджувати, що форми і методи роботи з учнями не можуть бути однаковими, проте вчитель добирає технології, що відповідають віковим особливостям учнів, їх пізнавальним можливостям, створює власні прийоми розвитку пізнавальних інтересів. Зокрема, у власній педагогічній діяльності виділяю наступні напрями:

1.Образне, емоційне  викладання історії, що сприяє підтриманню інтересу до

    предмету.

2.Вивчення теоретичного  матеріалу в старших класах на проблемному,

   творчо-пошуковому рівнях.

3.Використання проблемно-змістовних задач(додаток 1).

4.Виведення прийомів роботи на новий проблемно-пошуковий рівень при

   великому об'ємі навчального матеріалу.

5.Робота з підручником.

6.Формування узагальнюючих характеристик (додаток 2).

7.Використання власних прийомів формування в учнів різних вікових категорій

   пізнавального інтересу (додаток 3).

Крім того, на уроках історії використовую завдання, які активізують мислення учнів. Це передусім запитання і вправи, що мають на меті порівняння різних явищ і процесів («Порівняйте державний лад Афін і Спарти»); встановлення взаємозв'язків між фактами, явищами, процесами, подіями («Який спостерігається взаємозв'язок між законами  Русі-України і Московського князівства»); визначення характерних рис, ознак і особливостей предметів і явищ («Які особливості має «Руська Правда» Ярослава Мудрого?»);  встановлення доцільності дій, процесів, використання предметів («Яке практичне застосування мала парова машина Уотта?»); класифікацію предметів або явищ за певними ознаками («На які групи можна поділити населення Русі-України»?); пояснення причин, доведення певних закономірностей явищ і процесів («Доведіть, що в ХІХ ст. на Україні існувало кріпацтво») та інші.    

Отже, серед важливих завдань навчання, на мою думку, є підвищення рівня розвитку інтересу учнів;  оволодіння учнями теоретичними знаннями як основи формування у них умінь учитися, самостійно здобувати знання, свідомо розвивати власну навчальну компетентність, критичне мислення та інші важливі якості особистості.

V. Результативність представленого досвіду.

В ході реалізації проблеми формування пізнавальних інтересів я навчаю учнів множині умінь і навиків з поступовим ускладненням навчальної  праці, що дозволяє вирішувати більш важкі задачі пізнання.

Досвід роботи з проблемної теми «Формування в учнів пізнавальних інтересів при вивченні історії» упроваджено в навчально-виховний процес Первомайської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4 Первомайської міської ради Миколаївської області.

Результативність представленого досвіду підтверджується  зростанням рівня навчальних досягнень учнів: коефіцієнт зацікавленості учнів школи історією, як навчальним предметом, підвищився на 12% (з 48% у 2013 році  до 60% - у 2015 році). Статистичні дані свідчать, що 32% випускників 2011-2015 років обрали професії, пов’язані з подальшим вивченням історії. 

Щороку учні 9-11 класів посідають призові місця у міському турі Всеукраїнської олімпіади з історії: Степанова Крістіна – ІІІ місце (2014; 2015); Тіщенко Катерина – ІІІ місце (2013; 2014; 2015). Квач Олена у 2014 році стала «Кращим опонентом» на II етапі Всеукраїнського турніру юних істориків.